Узагальнення
питань судово-правової реформи в Україні
На зборах суддів Чечельницького районного суду обговорено проблеми судово-правової реформи в Україні, зокрема й ті, що висвітлюються в пресі та висловлено свої міркування щодо даного питання.
Всі судді погоджуються із тією думкою, що судово-правова реформа в Україні досі здійснювалась хаотично, часом шляхом проб і помилок.
При цьому, небезпідставно фахівці в галузі права стверджують, що в Україні наразі немає жодної належної концепції судової реформи. Концепція 1992 року безнадійно застаріла, а підписана Президентом 2006 року є досить декларативною і містить низку деструктивних пропозицій.
Наша позиція базується на глибокому переконанні, що мають відбутися істотні зміни в усій правовій системі країни, яка включає, крім судових, і органи прокуратури, адвокатури, досудового слідства, виконавчої служби тощо.
Потрібно дійсно втрутитися в те законодавство, яке регулює питання побудови судової системи, але робити це можна лише шляхом внесення змін до Конституції. Наразі ж пропонуються відверто неконституційні речі, пов’язані зі зміною судової системи, всупереч Конституції виписуються дивні пропозиції щодо побудови судової системи, які держава не зможе забезпечити навіть фінансово, не кажучи вже про те, що й потреби в цьому немає.
У Конституції визначено органи, які належать до системи судової влади, та головні засади їх діяльності, закріплено положення про систему судів загальної юрисдикції, а також названо найвищий її орган — Верховний Суд України.
Дійсно в авральному порядку наприкінці п’ятилітнього терміну, відведеного Конституцією для приведення судової системи України у відповідність із її положеннями, було прийнято низку законодавчих актів, що отримало назву «мала судова реформа».
Аналізуючи зміст п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції, згідно з яким однією із засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, слід визнати необхідність побудови трьох ланок судової системи. Базовим є рішення суду першої інстанції, далі послідовно можуть відбуватись апеляційне та касаційне провадження. Трьом інстанційним функціям суду мають відповідати і три судові ланки, тобто необхідна наявність суду першої інстанції, апеляційний та касаційний суди.
Однак в межах спеціалізованих юрисдикцій нині маємо чотири ланки судових органів. Виникають закономірні питання: на рівні якої інстанції мають бути ці ланки; як їхні фактичні функції співвідносяться з Конституцією; чи вичерпно відображає їх сукупність зміст поняття «судова влада»?
Беззаперечним є віднесення місцевих судів до судів першої інстанції; не виникає особливих розбіжностей щодо визначення ролі та функцій існуючих апеляційних судів. Найбільш неврегульованим є питання щодо касаційної інстанції, тому що Законом від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ касаційними функціями наділені як Верховний Суд України, так і вищі спеціалізовані суди. У п. 1 ч. 1 ст. 39 зазначеного Закону передбачено, що вищий спеціалізований суд розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а в ч. 2 ст. 47 визначено: Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції. Таким чином, у цьому Законі введено поняття повторної касації, про яке немає жодної згадки в Конституції.
Якщо найвища інстанційна функція касаційна, то не може бути жодних заперечень щодо здійснення її найвищим судовим органом, тобто Верховним Судом України. Звідси виникає питання щодо наявності конституційних підстав для наділення касаційними повноваженнями вищих спеціалізованих судів.
З наданням вищим спеціалізованим судам більш широких повноважень, зокрема касаційних, небезпідставно виникають питання про доцільність існування Верховного Суду України або щонайменше про обмеження його юрисдикції.
Тому сьогодні є підстави стверджувати, що Закон «Про судоустрій України» від 07.02.2002 року не послідовно і не точно відобразив положення Конституції України щодо правових засад організації судової влади в Україні та систему судів загальної юрисдикції.
Беззаперечним є той факт, що для кожної людини у правовій державі передусім важливо мати доступ до правосуддя і можливість вільно, швидко, без перешкод реалізувати право на судовий захист своїх прав. Важливо, щоб суд, розбираючи будь-який конфлікт, був неупередженим і здатним постановити справедливе та законне рішення.
На жаль, так склалося у нашій державі: судова система будувалася не відповідно до потреб забезпечення оптимального здійснення судочинства, а виходячи із суб’єктивних інтересів чи заангажованого бачення певних осіб. Саме так свого часу з державних арбітражів виникла підсистема господарських судів. Згодом було допущено ще одну суттєву помилку: на додачу до Цивільного і Цивільного процесуального кодексів, прийнято Господарський і Господарський процесуальний кодекси, положення яких тепер регулюють (однаково, майже однаково, відмінно чи майже відмінно) одні й ті самі суспільні відносини та судові процедури. Для правозастосування це — проблема, з якою добре обізнані не тільки юристи.
Але схоже, що в нашій державі помилки ніколи не ставали уроком для державних діячів. Експерименти із судовою системою тривали, з досвіду інших держав вихоплювались окремі вигідні фрагменти, під які «підганялася» судова система. Так, на додачу до існуючих судів з’явилася ще й підсистема адміністративних судів. Однак з часу початку їхньої діяльності владної сваволі в Україні помітно не поменшало, не зітхнули з полегшенням і люди — мовляв, нарешті надійно захищено наші права від порушень із боку публічної влади. У цьому плані все залишилось як було. Правда, фахівці ще тривалий час розбиратимуться у питаннях підсудності, а законодавець безуспішно намагатиметься провести чіткі межі юрисдикції загальних, господарських та адміністративних судів. Безуспішно тому, що чіткості у цих питаннях і бути не може, як немає однозначних критеріїв поділу правових відносин на публічно-правові та приватно-правові. Втім, основні проблеми діяльності адміністративних судів, з огляду на спосіб їх формування та принципи кадрового добору, — ще попереду.
Далі — означає доступніше, заплутаніше — означає зручніше? Саме така логіка вбачається у створенні адміністративних судів, хоча внесені зміни начебто були покликані вирішити проблему доступності громадян до правосуддя, однак на практиці в багатьох випадках вийшло так, що людина аби оскаржити незаконні дії суб`єкта владних повноважень змушена долати сотні кілометрів, при цьому затрачаючи значні кошти та час. У кожному разі, людині в пошуках правди доведеться попоїздити спочатку своєю, а потім — і іншими областями.
Прийнята на даний час система місцевих судів — надзвичайно складна для розуміння не тільки громадянами, а й фахівцями у галузі права і це ще одна проблема, яку люди відчують на собі з часом і муситимуть її розв’язувати разом із пошуком потрібного їм суду Вважаємо, що з часом її існування призведе до численних помилкових звернень до судових органів, обумовить необхідність тривалого пошуку особою компетентного суду для захисту своїх прав. Набудуть масового характеру спори між судами щодо компетенції, а суди різних юрисдикцій, застосовуючи одні й ті ж норми матеріального права, прийматимуть протилежні за суттю рішення. Звичайними стануть ситуації, коли людина, сплативши необхідний (часто немаленький) судовий збір та скерувавши позовну заяву поштою на адресу певного суду, через місяць-два з’ясує, що вона звернулася до місцевого суду замість окружного чи навпаки, а повторивши звернення, ще через місяць-два встановить, що помилково звернулася до суду не тієї спеціалізації.
Звичайно, з погляду громадянина, логічнішою і раціональнішою є проста система судів із внутрішньою спеціалізацією суддів на розгляді відповідних категорій справ. Умовно кажучи, для людини найбільш прийнятним є існування у кожному районі однієї установи з написом «Місцевий суд», а в області — з написом «Апеляційний суд», до якої б вона прийшла чи подала поштою заяву (скаргу). На цьому проблеми людини з приводу звернення до суду мають вичерпуватися.
На нашу думку існування адміністративних судів є недоцільним, оскільки їх функції успішно виконували і можуть виконувати місцеві суди, які є більш доступними для громадян.
Ми підтримуємо позицію суддівського корпусу про те, що судді не проти реформи, а проти непродуманих кроків, деструктивних і руйнівних пропозицій, проти створення абстрактних моделей судового устрою, що начебто відповідають невідомим світовим стандартам, але не враховують наших реалій, проти реформи, яка не відповідає Конституції і яка може коштувати дуже дорого.
_03_03.png)
